Астрономи попереджають про приховані астероїди Сонячної системи, що можуть становити загрозу для Землі

Міжнародна команда науковців під керівництвом дослідників із Державного університету Сан-Паулу (UNESP, Бразилія) виявила потенційну загрозу, яка донедавна залишалася поза увагою спільноти астрофізиків. Йдеться про астероїди, що рухаються в резонансі з Венерою й поділяють її орбітальну зону, але практично не спостерігаються із Землі. За кілька тисяч років такі об’єкти можуть наблизитися до нашої планети та створити ризик зіткнення.

Так звані «венеріанські ко-орбітальні астероїди» здійснюють один оберт навколо Сонця за той самий час, що й Венера. Їхні орбіти нестабільні та ексцентричні, а цикли зміни конфігурацій тривають у середньому 12 тисяч років. У перехідні періоди вони здатні наближатися до орбіти Землі, що й створює небезпеку.

На сьогодні відомо лише 20 таких астероїдів, причому всі, крім одного, мають ексцентриситет понад 0,38. Це робить їхні траєкторії витягнутими й дозволяє бачити їх у віддалених ділянках неба. Натомість моделювання показало: значно більша кількість астероїдів із меншими ексцентриситетами лишається «невидимою», оскільки перебуває ближче до Сонця і не потрапляє в поле зору наземних телескопів.

За словами астронома Валеріо Карруби (UNESP), серед прихованих об’єктів можуть бути астероїди діаметром близько 300 метрів. Їхнє падіння могло б утворити кратер до 4,5 км завширшки та вивільнити енергію в сотні мегатонн. Відкрити такі об’єкти важко: навіть за допомогою новітньої обсерваторії Віри Рубін у Чилі вони будуть видимими лише протягом одного-двох тижнів раз на роки.

Фахівці вважають, що єдиний реалістичний спосіб спостереження — це використання космічних телескопів, зорієнтованих на області поблизу Сонця. Подібні проекти, як-от NASA Neo Sur­vey­or чи китайська місія Crown, здатні забезпечити безперервний моніторинг таких небезпечних об’єктів. Дослідники наголошують: планетарна оборона має враховувати не лише ті загрози, які ми бачимо, але й ті, що досі приховані.