Сатурн знову добре видно на нічному небі, проте його знамениті кільця наразі виглядають майже непомітними. Науковці пояснюють, що це пов’язано з тим, що вони надзвичайно тонкі — усього близько 10 метрів завтовшки при діаметрі понад 560 000 км. “Коли ми спостерігаємо їх майже з ребра, кільця стають невидимими навіть у телескоп. Така ситуація повторюється приблизно раз на 13–15 років, коли настає рівнодення на Сатурні”, — зазначили дослідники.
У короткостроковій перспективі кільця знову розкриються для спостерігачів із Землі, але в далекому майбутньому вони можуть зникнути назавжди. Дослідження показують, що кільця утворилися відносно недавно за космічними мірками — ймовірно, менше ніж 400 мільйонів років тому, можливо після руйнування одного з місяців планети або зіткнення небесних тіл.
Апарат Cassini виявив, що частки льоду з внутрішніх кілець поступово «дощать» на екватор Сатурна, втрачаючи енергію орбіти через тертя. Крім того, магнітне поле планети впливає на заряджені частинки, змушуючи їх падати на полюси, утворюючи світні смуги. За оцінками NASA, у кільця щопівгодини втрачається стільки водяних частинок, що цього вистачило б, аби наповнити олімпійський басейн.
Єдине кільце, яке частково поповнюється, — це Е‑кільце, що отримує лід і частинки з гейзерів супутника Енцелада. Проте цього недостатньо, аби компенсувати швидкість втрат. За сучасними прогнозами, кільця Сатурна можуть зникнути за 100–300 мільйонів років. Спершу зникнуть внутрішні B, C та D кільця, а потім поступово й зовнішні.
Цілковитого зникнення, однак, може й не статися — всі газові гіганти Сонячної системи мають кільця, хоч і значно слабші. Тож наші далекі нащадки, можливо, побачать у Сатурна не величні золотаві дуги, а лише тьмяні залишки, схожі на слабкі структури Юпітера чи Нептуна.