Британські вчені запропонували революційну методику пошуку життя на екзопланетах

Вчені з Університету Лондона запропонували нову методику оцінки поверхневої придатності для життя екзопланет, спираючись на кліматичні дані Землі. Дослідження, опубліковане в The Plan­e­tary Sci­ence Jour­nal, показує, що замість простого визначення планети у «зоні життя» (де можливе існування рідкої води) варто застосовувати критерії, пов’язані з температурою, вологообігом і опадами.

Традиційно астрономи розглядають так звану зону Золотоволоски навколо зірки, де середня температура дозволяє існувати воді у рідкому стані. Для Сонця ця зона простягається приблизно від 0,95 до 1,67 астрономічної одиниці. Однак сама по собі відстань від зірки мало що говорить про реальну придатність до життя. Адже навіть на Землі умови для організмів різко відрізняються залежно від температури, вологості, аридності чи наявності морського льоду.

Команда Ханни Вудвард перевірила, наскільки різні кліматичні параметри відповідають реальному розподілу життя на сучасній Землі. Для цього вони використали глобальну кліматичну модель у поєднанні з даними супутникових спостережень і повторного аналізу ERA5 (2003–2018 роки). Враховувалися показники температури повітря, кількості опадів, випаровування, частки морського льоду та індексу аридності.

Результати показали, що поодинокі змінні (наприклад, лише температура чи лише опади) не відображають реальної картини. Найкращу відповідність між модельними розрахунками та фактичною поширеністю життя дав комплексний показник, який враховує температуру поверхні, опади й випаровування. Для мікробної життєздатності його точність склала 0,67, а для комплексної (рослини, тварини, гриби тощо) — 0,70 за шкалою від 0 до 1. На суходолі ці значення були ще вищими — 0,77 і 0,80 відповідно.

Таким чином, нова метрика дозволяє будувати більш реалістичні карти «потенційної населеності» не лише Землі, а й віддалених світів. Вона може застосовуватися для аналізу даних, отриманих від телескопів при спостереженнях екзопланет, щоб оцінювати, чи здатна їхня поверхня підтримувати життя — принаймні в мікробній чи рослинній формі.