Микола Козлов, CEO UNEX: “Будуємо роботів, які виживуть там, де людині краще не з’являтися”

Ми поспілкувалися з Миколою Козловим, CEO UNEX, про місію стартапу, розробки НРК для ЗСУ та амбіції оборонного підприємства.

Миколо, наскільки відомо, у вас немає безпосереднього військового досвіду. Розкажіть, хто ви і як узагалі з’явилася ідея робити наземних роботів?

Так, ви праві. Я не з «оборонки» в класичному сенсі. Мій бекграунд — це SMART-технології і підприємництво. Після повномасштабного вторгнення все змінилося. Ми з командою дуже швидко зрозуміли: є величезна прогалина між тим, що потрібно на фронті, і тим, що реально виробляється.
Були дрони — маленькі FPV, розвідувальні «пташки», але із землею ситуація виглядала гірше. Солдати реально гинули, намагаючись довезти боєкомплект, воду чи витягти пораненого. І тоді в нас народилася проста думка: а що, якщо зробити робота, який зможе взяти ці смертельно небезпечні завдання на себе?
І так поступово ми дійшли до ідеї амфібійного UGV — універсального робота, який може і по землі, і по воді, і навіть по кризових ділянках типу болота чи льоду. Так народився UNEX.

Тобто спочатку була емоція, а вже потім інженерія?

Абсолютно. Це було більше про «як врятувати людей», ніж про бізнес-модель. Ми розуміли: ворог чисельно переважає, а наш головний ресурс — це люди. Тому наземні роботи — це не про фантастику, а про виживання українців та української державності.

Як формувалася команда? Ви точно не garage start­up на 2 комп’ютери.

Почали буквально з п’яти людей: інженери, програмісти, я. Потім підключили хлопців із досвідом у військовій сфері — вони приносили фідбек з фронту. Дуже швидко команда виросла. Зараз у нас є окремі відділи по механіці, електроніці, кібербезпеці, виробництву, навчання операторів. Це вже справжня оборонна компанія, хоч і народжена в умовах війни.

Яка ваша візія? Тільки UNEX чи щось ширше?

UNEX — це не просто продукт, це концепція «універсальної наземної робототехніки». Ми хочемо зробити так, щоб НРК (UGV) стали для армії тим самим, чим зараз є дрони. Тобто не «екзотикою», а звичайним інструментом у кожному підрозділі.

Регуляторні виклики

Придумати й зробити прототип — це одне. А от офіційно поставити на озброєння? Наскільки це складно?

Це, мабуть, найскладніша частина. В Україні є процедура кодифікації від МОУ. Вона потрібна, щоб техніка була офіційно визнана й допущена до бойового використання. Формально це виглядає як совкова бюрократія, але насправді це критично важливо: бо мова йде про життя українських солдатів.

Скільки це займає часу?

Якщо чесно, надто багато. Тому в 2023–2024 роках з’явилися паралельні механізми на кшталт Brave‑1, де можна швидше «засвітити» продукт і отримати фідбек від фронту. І це працює. Але все одно кодифікація потрібна, інакше армія просто не може офіційно закуповувати вашу техніку.

А якщо брати курс на НАТО? Які там вимоги?

В НАТО все повільніше, але системніше. Там величезний акцент на стандартизацію: кібербезпека, «human-in-the-loop», тестування у різних умовах. Тобто в Україні ми часто впроваджуємо зміни буквально «на ходу», щоб відповідати новим викликам. А в НАТО кожен апгрейд проходить довгий шлях сертифікації.
Чесно, я вважаю, що майбутнє — це комбінація двох підходів: швидка адаптація по-українськи плюс системна перевірка по-натівськи.

Конкуренція та тестування

Зараз будь-хто з виробників військової, та й не лише, техніки може сказати: “Ми робимо безпілотні системи”. Це вже не революція. Хто ваші конкуренти?

Є кілька напрямів. По-перше, класичні сухопутні UGV типу Mil­rem THeMIS — дуже потужна, перевірена бойова машина, але без амфібійності. По-друге, спеціалізовані платформи на кшталт Bay­o­net (підводні операції) чи HELIX (екологічний моніторинг на льоду). Вони круті, але вузькі.

UNEX відрізняється тим, що він реально універсальний: суша, вода, лід. До того ж — вантажність 1700 кг. Це рекорд у своєму класі.

Як ви тестуєте техніку? Просто виїжджаєте в поле?

І так, і ні. Є кілька рівнів. Лабораторні випробування: електроніка, акумулятори, системи зв’язку. Потім польові — у реальних умовах: болото, річка, заміновані ділянки. І третій рівень — фронт. Там уже все вирішує практика.

 Хто вам дає зворотний зв’язок?

Військові, інженери, оператори РЕБ. Ми намагаємося зібрати максимально широкий пул експертів. Якщо айтішник каже: «Канал зв’язку можна зламати», ми шифруємо по-новому. Це постійний цикл.

Як у вас справи з набором кваліфікованого персоналу? Побутує думка, що техностартапи скаржаться на кадровий голод.

Це правда. Ми шукаємо інженерів буквально по всій країні та за її межами. У нас відкрито багато вакансій. І все одно не вистачає людей. Водночас ми самі навчаємо — створюємо внутрішню школу, бо на ринку просто немає готових спеціалістів у такій вузькій сфері. Нажаль ми погано готувались до повномасштабного вторгення.

Як навчають військових користуватися UNEX? Це ж не айфон.

(Усміхається — ред.) Хочемо, щоб було як з айфоном. Ми приєднали пульт від плейстейшн до нашого НРК.

UNEX UGV як продукт

Розкажіть детальніше про ваш продукт. Що може UNEX?

Це амфібійний UGV, здатний працювати на суші, у воді і навіть виходити з води на лід. Вантажопідйомність — до 1700 кг. Він долає перешкоди до 1 метра і підйоми під кутом до 40°. Автономність — до 6 годин. Повністю електричний, тому тихий і малопомітний.

Чи є у вашого дітища слабкі місця? Бо вибагливий критик відразу скаже, що ваш опис звучить як реклама.

Слабке місце будь-якого UGV — це РЕБ і FPV-дрони. Якщо немає захищеного каналу зв’язку або якщо робот застряг у відкритому полі, він стає мішенню. Ми мінімізуємо ці ризики: багатоканальний зв’язок, інтеграція найкращих тактичних радіостанцій, можливість швидко замаскувати машину. Але сказати, що «робот безсмертний» — ні, це неправда.

Чи ваш UGV сумісний з іншими системами? Чи можна його інтегрувати у бойову систему зразка НАТО?

Так. Ми одразу робили відкриту архітектуру. UNEX сумісний із різними бойовими модулями: кулемети, гранатомети, сенсори для РЕБ чи розмінування.

Де UNEX найбільш ефективний?

Там, де людині бути небезпечно: логістика «останньої милі», евакуація поранених, розмінування, робота під обстрілом.

Ви можете розповісти про реальні кейси використання UNEX?

Так. Один із найсильніших прикладів — евакуація поранених у зоні, де медики просто не могли зайти через загрозу від FPV-дронів. UNEX вивіз двох поранених під вогнем. Інший кейс — використання як транспортної платформи для боєприпасів: довіз тонни вантажу на позиції без втрат серед людей. Це і є наша мета: зберігати життя.

Майбутнє та амбіції

Ви зарекомендували себе в Україні. Що далі? У вас є амбіції вийти на міжнародні ринки?

Звісно. Інакше просто немає сенсу. Наш ринок обмежений держзамовленнями. Тому експорт — це не тільки про бізнес, а й про виживання і розвиток компанії.

Але ж у вас проблеми з експортом, наскільки відомо.

Так, сьогодні фактично діє неофіційний мораторій. Це головна гальмівна точка. Ми сподіваємося, що політика зміниться найближчим часом, бо інакше ми втратимо шанс інтегруватися в європейський ринок.

Тобто Європа — ваш пріоритет?

Так. Європейський оборонний ринок зростає дуже швидко, особливо сегмент безпілотних систем. Є ініціативи BraveTech EU та SAFE, які вже інтегрують українські компанії в європейські ланцюжки постачання. Ми вже співпрацюємо з кількома європейськими партнерами, але поки що це більше на рівні спільних R&D, ніж масових поставок.

Які ваші амбіції як стартапу?

Ми хочемо бути серед лідерів у сегменті амфібійних UGV. Тобто не просто ще один український стартап, а компанія, яка задає стандарт. UNEX має всі шанси: бойова перевірка, унікальна амфібійність, модульність. Наступний етап — поглиблення автономності та інтеграція ШІ, щоб робот міг діяти з мінімальною участю оператора.

Якщо коротко сформулювати вашу місію, як вона звучатиме?

Дуже просто: будувати роботів, які можуть вижити там, де людині краще не з’являтися. І тим самим зберегти життя наших воїнів.