Науковці відкрили невідому форму вуглецю, що дозволяє датувати артефакти тисячолітньої давності

Свіже дослідження нагадало про відкриття, яке змінило археологію та біологію: 15 лютого 1940 року вчені Мартін Камен і Самуель Рубен у Берклі вперше отримали ізотоп вуглецю-14. Новий аналіз історичних матеріалів показує, як їхній експеримент із графітом у циклотроні не лише підтвердив існування «важкого» вуглецю, а й відкрив шлях до радіовуглецевого датування, що сьогодні є ключовим інструментом для археологів.

Дослідники очікували, що ізотоп буде нестабільним і швидко розпадеться, але вимірювання показали його довгий період напіврозпаду — близько 5 730 років. Це означало, що вуглець-14 можна використовувати для визначення віку органічних матеріалів у масштабах тисячоліть.

Уже в 1949 році хіміки Джеймс Арнольд і Віллард Ліббі з Чиказького університету довели, що співвідношення вуглецю-14 до стабільного вуглецю дозволяє датувати артефакти. За цю роботу Ліббі отримав Нобелівську премію з хімії у 1960 році.

Вчені з лабораторії Берклі (нині Лабораторія Лоуренса Берклі) використовували циклотрон для відкриття цілої низки радіоактивних елементів, починаючи з 1930‑х років. (Джерело зображення: Міністерство енергетики. Управління з питань зв’язків з громадськістю, публічний домен, через Wiki­me­dia Com­mons)

Сьогодні метод радіовуглецевого датування застосовують для визначення віку кісток, деревини та інших органічних решток віком до 50 тисяч років. Він допомагає реконструювати історію цивілізацій, простежувати міграції та навіть аналізувати харчування давніх людей.

Нове дослідження підкреслює, що відкриття Камена й Рубена стало одним із найважливіших у ХХ столітті: воно перетворило ізотоп, який вважали недосяжним, на універсальний інструмент для науки й археології, що й досі формує наше розуміння минулого.