Науковці з Університету Джорджії назвали п’ять екзопланет, де потенційно може існувати життя

Астрономи з Університету Джорджії (США) запропонували переосмислити підхід до пошуків позаземного життя, зосередившись не на загальній «придатній до життя зоні» (habitable zone), а на вузькій — «фотосинтетичній придатній до життя зоні» (photosynthetic habitable zone, PHZ). Такий підхід передбачає шукати планети, де не просто може існувати життя, а де воно могло б бути виявлене з допомогою сучасних телескопів завдяки фотосинтезу, що залишає помітні сліди в атмосфері.

Традиційне визначення зони, придатної до життя, базується на наявності рідкої води на поверхні планети. Проте це поняття є дещо розпливчастим, оскільки залежить від багатьох змінних, таких як склад атмосфери й парниковий ефект. Команда на чолі з астрофізикинею Кассандрою Голл стверджує, що не має сенсу витрачати ресурси на спостереження планет, якщо ми не зможемо виявити навіть сліди життя, подібного до земного.

Вчені проаналізували 29 відомих скелястих екзопланет у традиційній зоні проживання і виявили лише п’ять, які стабільно потрапляють у фотосинтетичну зону з урахуванням різних атмосферних умов: це Kepler-452 b, Kepler-1638 b, Kepler-1544 b, Kepler-62 e та Kepler-62 f. Саме ці планети, на їхню думку, мають бути в пріоритеті для дорогих і тривалих телескопічних спостережень, спрямованих на аналіз атмосфери.

Ще одним важливим аспектом є припущення, що ефективний фотосинтез можливий тільки на планетах, які не є «приливно заблокованими» — коли одна сторона постійно повернута до зорі. У багатьох таких планет умови для фотосинтезу обмежені або відсутні зовсім. Дослідження показує, що PHZ здебільшого лежить за межами зони приливного захоплення, а це значить, що найбільш перспективні об'єкти для пошуку життя — це планети з регулярним обертанням.

Автори визнають, що такий підхід базується на припущенні, що життя в інших світах має схожі біохімічні основи, зокрема залежить від фотосинтезу. Проте в разі, якщо біологія інша, ми не зможемо ідентифікувати її сліди — а отже, немає сенсу вкладати ресурси в їх пошук без можливості детекції. Тому PHZ виступає як раціональна стратегія для першочергових цілей астробіології.