Вчені NASA підтвердили еволюцію життя на супутнику Сатурна

Нове дослідження NASA свідчить: на супутнику Сатурна Титані можуть природно утворюватися клітиноподібні структури — так звані везикули — у місцевих озерах, наповнених не водою, а рідкими вуглеводнями, такими як етан і метан.

Титан — єдине відоме тіло Сонячної системи (окрім Землі), де на поверхні є рідина. Але ця “життєва рідина” радикально відрізняється від земної води. Саме тому вчені довго розмірковували, чи можуть у таких умовах виникати молекули, потрібні для життя, або навіть щось, схоже на життя, але за зовсім іншим “сценарієм”, ніж на Землі.

У новому дослідженні, опублікованому в Inter­na­tion­al Jour­nal of Astro­bi­ol­o­gy, науковці проаналізували, як на Титані можуть формуватися везикули з молекул амфіфілів — речовин, які здатні самі організовуватися у сфери з двошаровою оболонкою. На Землі так працюють жири, з яких утворюються мембрани клітин. Але на Титані роль “води” виконують рідкі вуглеводні, а температура сягає мінус 180°C.

Згідно з моделлю, процес починається з утворення дрібних крапель — “морського аерозолю” — коли до озера потрапляють краплі дощу з метану. На поверхні як крапель, так і озера амфіфіли формують шари, які з’єднуються при падінні краплі на поверхню і створюють двошарову везикулу. Такі везикули можуть ізолювати “внутрішній простір” і бути еволюційно активними, вступати у взаємодію, а згодом — конкурувати за ресурси й розмножуватися.

Дослідники зазначають, що саме поява структур, здатних до впорядкованості та ускладнення, є передумовою виникнення життя або хоча б його простих “попередників”.

NASA вже планує першу місію на поверхню Титану — Drag­on­fly, автономний дрон, який стартує у 2027 році й шукатиме сліди органічних процесів. Хоча Drag­on­fly не призначений для дослідження озер, він допоможе краще зрозуміти, наскільки реалістичними є припущення щодо виникнення життя у нетипових для нас умовах.

У разі підтвердження теорії про природне утворення везикул на Титані це змінить уявлення про “універсальність” життя і розширить можливі сценарії його виникнення в інших світах Сонячної системи та поза нею.