Вчені NASA знайшли у хмарах Венери оптимальні умови для підтримки життя

Оновлений аналіз даних місії NASA Pio­neer Venus суттєво змінює уявлення про склад хмар Венери. Американські дослідники з’ясували, що вони містять набагато більше води, ніж вважалося раніше. Результати опубліковано в журналі Jour­nal of Geo­phys­i­cal Research: Plan­ets.

Довгий час науковці виходили з припущення, що венеріанські хмари складаються переважно із сірчаної кислоти. Проте нова інтерпретація даних мас-спектрометрів зонда Pio­neer Venus Large Probe показала інше: приблизно 62% аерозолів містять воду, переважно у формі гідратованих солей, а не у вигляді вільних крапель. Частка сірчаної кислоти становить близько 22%, ще 16% може припадати на ферум(III) сульфат.

Пояснення цього знайшли у поведінці інструментів під час занурення зонда в атмосферу. Його системи забивалися частинками з хмар, а далі при різних температурах вони розкладалися, вивільняючи гази. Саме за температурними «піками» науковці визначили склад аерозолів. Так, при 185 °C та 414 °C було зафіксовано значні викиди води, характерні для гідратів магнію та заліза. Додаткові сплески SO₂ та іонів заліза свідчать про наявність ферум(III) сульфату, який, імовірно, утворюється внаслідок реакцій космічного пилу з кислотними хмарами.

Такі результати також допомагають пояснити розбіжності між даними апаратів, що занурювалися безпосередньо у венеріанські хмари, та дистанційними спостереженнями. Дистанційні прилади могли виявляти лише водяну пару, а воду, «заховану» у гідратах, вони не фіксували. Саме тому попередні оцінки її вмісту в атмосфері були значно занижені.

Для астробіології ця робота має велике значення. Одним із ключових аргументів проти можливості життя у венеріанських хмарах вважалася нестача води. Тепер же з’ясувалося, що її там набагато більше, хоча середовище й залишається надзвичайно кислим. Дослідження підкреслює цінність архівних місій: навіть десятиліття по тому вони можуть приносити нові відкриття.