Вчені висунули три радикальні гіпотези, що підтверджують взаємодію інопланетян з чорними дірами

Чорні діри — одні з найзагадковіших і найпотужніших об'єктів у Всесвіті — можуть потенційно стати джерелом енергії для надрозвинених цивілізацій. Про це йдеться у нещодавньому дослідженні, яке аналізує кілька гіпотетичних способів видобутку енергії з обертових чорних дір, зокрема тих, що відомі як діри Керра. Ідеї варіюються від уже класичної пропозиції Роджера Пенроуза до більш сучасної концепції так званого «гравітаційного дзеркала».

Пенроуз ще у 1969 році запропонував метод, за яким об'єкт, потрапляючи до ергосфери чорної діри (області за межами горизонту подій), може розділитись: одна частина падає в діру з негативною енергією, а інша — з позитивною — вилітає назовні з енергією, більшою, ніж була спочатку. Таким чином, частина енергії обертання чорної діри «викачується» з неї, зменшуючи її масу та кутову швидкість.

Інша концепція — механізм Блендфорда-Знайека — пов’язаний із потужними джетами, що викидаються з акреційних дисків чорних дір. При падінні матерії в чорну діру частинки розігріваються, іонізуються та створюють плазму, яка через турбулентні магнітні поля формує струмені плазми, що викидаються на великі відстані — можливо, це теж можна було б використати як джерело енергії.

Третій варіант — нещодавно запропонований «гало-привід» (halo drive), який не потребує занурення об'єктів у чорну діру. Його суть у використанні чорної діри як гравітаційного дзеркала: світло, спрямоване навколо об'єкта, прискорюється шляхом синього зсуву частот під час гравітаційного маневру. Після відбиття цей фотон може передати надлишкову енергію космічному кораблю, пришвидшуючи його.

Усі ці концепції поки залишаються теоретичними й потребують подальших досліджень, особливо враховуючи складність досягнення чорної діри. Проте вони відкривають нові горизонти для розуміння фундаментальної фізики та майбутнього енергозабезпечення космічних цивілізацій.